Етологічний погляд на організаційне лідерство
А. Л. Потеряхин.
Етологічний погляд на організаційне лідерство
( Кадровик. Трудове право і управління персоналом, №1/2006. – С. 74 – 79)
Вже мабуть більше десяти років вивчаючи феномен лідерства, я звернув увагу на значну неузгодженість теорії та практики. З одного боку, у теоретичних роботах як вітчизняних так і іноземних авторів лідер постає як безперечно позитивна особистість: цілеспрямований, наполегливий, чуйний, розуміє людей тощо. З іншого боку, у практичній діяльності досить часто спостерігав випадки, які не можна було пояснити з огляду на ці теоретичні знання. Наприклад, важко було зрозуміти чому колектив невеликого підприємства не сприймав як керівника ввічливу, справедливу, тактовну людину, яка чесно прагнула підвищити ефективність праці, а отже і добробут працівників. Підлеглі майже відкрито ігнорували цього керівника, хоча усвідомлювали правильність його дій. І навпаки, науковим колективом порядних людей управляв корисливий, вкрай непорядний і навіть аморальній, агресивний і нестриманий, схильний до обману й маніпулювання керівник, який своїми вчинками заподіював значної шкоди спільній справі. І ніхто із освічених і висококваліфікованих підлеглих навіть не робив спроби йому протидіяти. Чому так відбувалося? Я впродовж тривалого часу не міг знайти задовільних відповідей на подібні питання.
Для власників, керівників підприємств, менеджерів кадрових підрозділів ці питання мають велике практичне значення, оскільки від правильності підбору кандидатури на керівну посаду залежить доля того підрозділу підприємства, яким керуватиме ця людина. Керівник, який не відповідає вимогам посади, може за короткий термін зруйнувати те, що створювалося роками ціною тяжких зусиль і значних матеріальних витрат.
Несподівано для себе частину відповідей на проблемні питання лідерства я знайшов у сусідній з психологією досить молодій науковій галузі, яка має назву етологія. Вона вивчає інстинктивні основи поведінки живих істот, в тому числі і людини. Про необхідність залучення досягнень етології для вивчення проблеми лідерства висловились також українські вчені К. Корсак та О. Бойчук [4]. Виявилося, що значна частина чинників психологічного впливу одної людини на іншу, досягнення лідерської, чи хоча б домінуючої позиції у групі функціонує несвідомо і керується певними інстинктивними програмами, так саме, як і у інших живих істот. Як зазначає В. Дольнік для етолога людина це лише “пихата тварина”, один з біологічних видів, який у значній мірі також керується інстинктами [1]. Може така позиція когось і буде шокувати, але не будемо робити передчасних висновків щодо практичної значущості певних теоретичних положень етології.
Інстинкти етологами розглядаються як успадковані програми поведінки, котрі “запускаються” при наявності певних зовнішніх ознак ситуацій, або об’єктів, з якими має справу людина [1, 2]. Вона народжується з великою кількістю таких програм. Ці програми спрацьовують коли збігається закладений у них шаблон з певними зовнішніми сигнальними ознаками. Механізми реалізації природжених програм передбачають лише формально-поверхове співвіднесення ситуації за схематичними сигнальними ознаками, що закладені в ці програми. “Інстинкти не питають, чи може людина без них обходитися. Вони просто включаються, коли вважають за потрібне. Нелогічна й незрозуміла з розумних позицій інстинктивна мотивація надзвичайно логічна і зрозуміла в первісній системі координат, й була доцільна в первісні часи. Але в сучасній обстановці поведінка, що реалізується інстинктами, далеко не завжди адекватна…” [2, С. 35]. При цьому вчені підкреслюють що інстинкти надзвичайно “толерантні” у відношенні до мислення. Наші раціональні (обдумані) рішення за виключенням деяких випадків не суперечать інстинктивним програмам. Це відбувається тому, що інстинкти керують людиною опосередковано, через емоції та почуття. Тобто, наприклад, спочатку людина нам подобається чи не подобається, а потім ми вирішуємо, чи будемо ми з нею мати справу, і якщо так, то яку саме. А от сподобається вона нам чи ні значною мірою залежить від наших інстинктів. Часто людині не залишається нічого іншого як раціонально виправдовувати перед самим собою та іншими свої інстинктивно мотивовані дії, як пише А.Протопопов [2], займатися підгонкою під відповідь. Для раціонального пояснення інстинктивно-мотивованої поведінки людина може використовувати й суто випадкові доводи. Реальна картина поведінки людини на відміну від інших представників тваринного світу, на його думку, ускладнюється й заплутується наявністю у нас інстинктивної й свідомої (раціональної) мотивації які можуть вигадливо переплітатися.
Інстинкти надзвичайно повільно змінюються. Значна частина інстинктів сформувалась біля 20 – 30 мільйонів років тому, коли розпочалася еволюція приматів. Ці програми поведінки міцно закарбовані у генетичній пам’яті і будуть жити в нас до тих пір поки ми відносимося до роду приматів. Розум індивіда не може якось змінити його ж інстинктивні програми. Більше того, він навіть не знає про їх існування. Однак етологи визнають, і для нас це важливо, що індивід в деяких випадках може свідомо не підкоритися поштовху інстинкту.
Серед всіх інстинктів, які керують людиною, на думку етологів, найважливішими є ієрархічні, тобто такі що управляють побудовою у групі живих істот певної піраміди взаємного домінуванні і підлеглості. Ці інстинкти значно давніші навіть за інстинкти продовження роду (у цьому плані етологи суперечать З.Фрейду стосовно того, який інстинкт вважати “основним”). Інстинкт підкорення ієрархії стада, зграї існує майже стільки ж, скільки й саме життя. Вже у найпростіших живих істот, схильних до групового існування спостерігаються зачатки піраміди у якій є особини, котрі, як кажуть етологи, мають найвищій ранг, і ті, які знаходяться знизу піраміди, тобто мають найнижчій ранг.
Ранг в ієрархічній піраміді має велике значення для кожної особини, тому члени групи постійно борються між собою за підвищення рангу, або збереження досягнутого. Етологи вважають, що здатність досягти найвищого рангу у групі, тобто ранговий потенціал, є біологічно обумовленою і успадковується істотою. Крім того високий ранговий потенціал завжди має зовнішні ознаки. Сприймаючи ці зовнішні ознаки, члени групи визначають статус кожного з них. Наприклад, вченими визначено, що ознакою високого рангового потенціалу у півнів є високий червоний гребінець. Коли експериментатори самому високоранговому півнику заклеювали гребінець, то за досить короткий проміжок часу він опускався на найнижчі щаблі ієрархічної піраміди. І навпаки, коли низькоранговому півнику наклеювали великий червоний поролоновий гребінець, то через деякий час він підіймався на верх піраміди, тобто інші птахи сприймали його як високорангового.
На переконання етологів ієрархічна піраміда у групі людей будується за таким самим принципом. Люди також мають зовнішні та поведінкові ознаки високого рангового потенціалу. Несвідомо сприймаючи ці ознаки, члени колективу вибудовують ієрархічну піраміду. У міжособистісному спілкуванні, зокрема у діаді як у найменшій групі, співрозмовники теж більшою частиною несвідомо визначають взаємний статус, або починають боротьбу за більш високий ранг.
Всіх чоловіків можна приблизно розділити на дві нерівні групи. Більшість несвідомо орієнтована на змагання з іншими членами групи за підвищення свого ієрархічного рівня. Чимало з них, зазначають К. Корсак та О. Бойчук [4], вважають це завдання настільки важливим, що легко погоджуються на ризик для доведення своїх якостей. Такі особи здатні навіть на злочини або самопожертву, щоб панувати. Меншість, за даними цих авторів менш ніж 10%, не мають такого яскраво вираженого прагнення до обов’язкового перебування у групі і змагання за лідерство.
Тут треба зауважити, що фізична сила навіть у тварин не гарантує досягнення найвищого рангу у групі. При тому, чим більш високорозвинена істота, тим менше кореляція між рангом і фізичною силою. Етологи, і навіть деякі психологи вирішальним компонентом рангового потенціалу у людей вважають впевненість у своїй вищості, перевазі над іншими. Така впевненість може бути, і досить часто буває, нічим не підкріпленою й необґрунтованою. Відомий психолог Володимир Леві називає цю якість силою нахабності. Впевненість одної людини просто гіпнотизує іншу.
Другою ознакою рангового потенціалу є рівень поступливості або навпаки конфліктності. Чим нижче ранговий потенціал особини, тим менш напружений конфлікт викликає у неї дискомфортні почуття. Людина з високим ранговим потенціалом спокійно витримує конфлікт високої напруженості, тобто є конфліктно стійкою, і навіть сама може ініціювати конфлікти.
Інстинктивно обумовленим етологи вважають опускання оцей як визнання свого нижчого (підлеглого) статуту у порівняні з партнером по спілкуванню. Така поведінка характерна для всіх приматів, включаючи і людину. Це може бути візуальною ознакою визнання або не визнання вищого рангу партнера по спілкуванню.
А. Протопопов розрізнює три види рангового потенціалу: вихідний, фактичний та візуальний. Вихідний ранговий потенціал індивід отримує при народженні. Він визначається головним чином спадковістю, а також певною мірою умовами внутрішньоутробного розвитку. Фактичний визначається вихідним потенціалом але й залежить від конкретних обставин в яких опинилась людина, які можуть або сприяти, або перешкоджати його розкриттю. Оскільки ранговий потенціал визначається різними, в тому числі й не пов’язаними одна з одною ознаками, то реальна ієрархічна картина може мати суперечливі ознаки, тобто одні будуть вказувати на високий ранговий потенціал, а інші – на низький. Для ілюстрації такого випадку вчений наводить наступний приклад: зовнішня неохайність чоловіка – ознака низького рангу. Однак коли він у брутальній агресивній формі починає вимагати щоб його пропустили без черги, то більшість людей схиляється до того, щоб уступити йому, визнаючи тим самим його більш високий ранг. При тому що його суспільний статус може бути надзвичайно низьким.
З цієї обставини А. Протопопов виводить поняття візуального рангового потенціалу, як сукупності сигнальних ознак, можливо другорядних, але виражених досить яскраво щоб спрацювали інстинкти в інших осіб. Приклад: чоловік із симптомами нарциссизму (закоханості в самого себе) може у когось з оточуючих складати враження високорангового. Але при цьому бути абсолютно позбавленим здатності боротися за “місце під сонцем”. А така здатність є сутністю високого рангу. Тобто візуальний ранг може збігатися з фактичним, а може й не співпадати. Інакше кажучи ранговий потенціал досить часто може виявлятися ілюзорним, а саме таким, що не відповідає реальній здатності людини до рангової боротьби. Особа може бути низькоранговою по суті, але мати одину-дві ознаки високого рангу. Крім того, на різних представників групи можуть складати враження різні прояви рангового потенціалу інших членів товариства. Виходячи з цього одна або декілька яскравих візуальних ознак людини (наприклад, вишуканий зовнішній вигляд або пихатість) можуть на когось подіяти, незважаючи на її об’єктивно низький ранговий потенціал. “Навіть своїх первісних цілей, інстинктивні програми, з огляду на примітивність механізмів їх реалізації, досягають посередньо, з великими похибками” [2, С. 50].
Але етологи визнають, що на відміну від більшості тварин люди у різній мірі підвладні своїм інстинктам. Є люди, які керуються переважно розумом, інші ж повністю підвладні своїм інстинктам. Рівень домінантності (сили) інстинктивних моделей поведінки людини по відношенню до розумових етологи називають примативністю (від слова “примат”).
Тут А. Протопопов звертає увагу на те, що примативність не тотожна поняттю культури або її відсутності. Культура людини – це продукт виховання, освіти. Примативність же є успадкованою якістю. У культурної людини, на думку цього вченого, первісна інстинктивна мотивація пригнічена вихованням й замінена вимогами законів та звичаїв. Однак інстинктивна мотивація може себе проявити у тих випадках, коли закони чи звичаї ситуацію чітко не визначають, наприклад під впливом алкоголю, чи сильних душевних переживань. І ці прояви тим частіше і яскравіше, чим вище примативність людини. Інакше кажучи, чим менше контролює себе чоловік у залицянні до жінок, або у прагненні домінувати у групі перебуваючи під впливом алкоголю, тим вище його примативність.
На думку етологів примативність більше корелює з емоційність людини, ніж з культурою. Адже інстинктивні програми спонукають людину до певних дій опосередковано через формування певних емоцій. Високопримативна людина підкоряється цим емоціям. Тобто схильність до емоційно обумовлених вчинків є зовнішньою ознакою (проявом) високої примативності. Низькопримативна людина, навіть переживаючи такі ж самі за силою емоції, здатна діяти інакше.
Примативність, як і ранговий потенціал, детермінований генетично. Вона, на переконання етологів, досить мало змінюється під впливом виховання й освіти. З цього приводу А. Протопопов пише: “Буває, що людина з серйозною науковою освітою у життєвих питаннях може не довіряти своїм знанням, більше покладатись на почуття. І навпаки. Дуже низькопримативна людина живе ніби поза первісною ієрархією; високопримативна, навпаки, надзвичайно чутлива до рангу оточуючих. найменший прояв поступливості оточуючими вона сприймає як сигнал до початку ієрархічної атаки; зустріч же з чимось (або з кимось) таким, що її переважає, викликає у такої параліч волі й огидне підлабузнювання” [2, С. 56].
Ще одна важлива деталь, що стосується примативності. Вона не є показником сили, або слабкості інтелекту. Людина може мати високі інтелектуальні показники, але у своїй поведінці значно більше керуватися інстинктами. Наприклад, видатний вчений фізик може поєднувати ґрунтовні наукові знання зі щирою релігійністю, яка є ознакою високої примативності.
Взявши до уваги дві розглянутих характеристики, тобто ранговий потенціал та примативність, можна запропонувати своєрідну етологичну типологію людей (див. схему 1).
Схема 1.
В такій типології будемо розрізняти чотири типи з гранично вираженими характеристиками:
“Лідер” – високоранговий але низькопримативний;
“Антилідер” – високоранговий і високопримативний;
“Профі”- низькоранговий і низькопримативний;
“Підлеглий” – низькоранговий але високопримативний.
Спробуємо коротко охарактеризувати кожний тип. “Лідер” має високий статус у групі і прагне до влади. Але влада для нього має, як кажуть психологи “інструментальне значення”, тобто влада йому важлива не сама по собі, а як інструмент досягнення чогось іншого. Впевнений у собі. У спілкуванні як правило не демонструє свого домінуючого статусу. З партнером по спілкуванню взаємодіє з позиції “на рівних”.
Має схильність до самоконтролю, вміння управляти власними інстинктами й бажаннями, здатність до раціональної організації власного життя. В конфліктних й екстремальних ситуаціях зберігає спокій, добре керує своїми емоціями. Потрапляючи на посаду керівника, проявляє турботу про підлеглих. Йому властиве милосердя, співчуття. Здатний згуртувати навколо себе команду лідерів та професіоналів. Рішення приймає раціонально, детально аналізуючи наявну інформацію, передумови, закономірності і механізми власної діяльності. У своїх діях керується нормами моралі, певними професійними принципами. Здатний переживати докори сумління за певні вчинки.
Користується симпатією у жінок, але прагне до вірності у сімейних або інтимних стосунках. Здатний підтримувати ділові стосунки з жінками, які досягли певного рівня професіоналізму. Може бути заступником у керівника-жінки, або ефективно працювати у колективі, яким керує жінка, якщо вона демонструє високий рівень управлінської компетентності.
“Антилідер” виглядає менш привабливо. Це людина за будь якої ціни прагне до влади, може іти до неї, як кажуть, “по трупах”. Влада має для “антилідера” самоцінність, тобто влада заради самої влади. У міжособистісному спілкуванні в залежності від рангу партнера або домінує, або активно демонструє підлеглу позицію. Спілкуватися “на рівних” не здатний. Такі якості, як доброта, порядність, чесність, повага до інших людей, тактовність, совість, які справедливо вважаються ознаками, культурної, порядної людини, можуть бути тільки маскою і при найпершій нагоді відкидаються “антилідером” заради захоплення чи утримання влади.
Для психіки такої людини характерна найвища концентрація на висловлюваннях і діях інших осіб щодо себе. Вони надзвичайно вразливі і чуттєві щодо цього. «Це означає, що досить один раз сказати щось неприємне (наприклад, правду) такому «лидеру» і ви автоматично і назавжди станете небажаною або ворожою особою» [4, С. 68]. «Антилідер» ніколи не вибачить і не забуде образу.
На посаді керівника оточує себе підлабузниками, які активно демонструють свою підлеглу позицію. Лідери і професіонали, які демонструють незалежність і самостійність у поведінці, викликають у нього почуття страху, тому такий керівник прагне якомога скоріше позбавитися них. Оскільки у “антилідера” домінують інстинкти, в тому числі і інстинкт самозбереження, в екстремальних ситуаціях поводить себе як боягуз, має “підлотну здатність під час небезпеки підставляти інших”. У стосунках з тими, кого вважає нижчими за себе за ранговим статусом, ініціює конфлікти, під час яких поводиться емоційно, нестримано, нахабно. Відчуває задоволення, коли здійснює тиск на інших людей, підкоряє їх, принижує залякує.
Незалежно від сімейного стану має багаточисленні нерозбірливі сексуальні зв’язки з жінками. При цьому жінок не може сприймати як рівних собі істот, важко підтримує з ними ділові стосунки оскільки кожну з них сприймає насамперед як можливий об’єкт сексуального інтересу. Етологи відзначають, що у всіх тварин кількість сексуальних контактів є найбільш простим й чітким кількісним показником рангу самця в ієрархії і “антилідер” цілком відповідає цьому критерію. Принципово не здатний працювати під керівництвом жінки, за виключенням тих випадків коли жінка-керівник поводить себе агресивно.
Основною характерною ознакою “профі” є відсутність прагнення високого статусу в групі, чи домінування у спілкуванні. Така людина немовби не помічає ієрархічної піраміди, існує поза нею. Представники цього типу, звичайно, можуть входити в ієрархічну групу, але відмовляються боротися і змагатися, активізуючись лише під час спроб інших цілком підкорити їх своєму впливу. «Профі» досить спокійно сприймає критичні висловлювання на свою адресу, оскільки він сам оцінює себе а думки інших для нього хоча й важливі але другорядні.
При наявності достатньої мотивації може вдосконалювати себе у справі, яка не потребує групових форм діяльності, концентрується на саморозвитку і сугубо індивідуальній діяльності, що досить часто веде до значних успіхів у навчанні й інших «неколективних» заняттях. Рішення приймає раціонально. Жінки як правило таких чоловіків не помічають, тому вони досить часто залишається самотніми.
Для “підлеглого” надзвичайно важливою є наявність у групі домінанта, відсутність якого викликає у цього типа тривогу. Але для цієї категорії людей важливо, щоб керівник демонстрував зовнішні ознаки високого рангу. Вони поважають тільки того, кого бояться. Тому “лідера” з нашої типології вони не завжди сприймають як високорангового, оскільки він не завжди демонстративно виказує ці ознаки. Вчинки “підлеглого” максимально керуються емоціями. Він боязливий, нерішучій, максимально підвладний груповому тиску, неправдивий, безсоромний. Легко іде на порушення моральних норм. Боїться конфліктів і взагалі невизначеності. У спілкуванні майже автоматично приймає підлеглу позицію і підкоряється вимогам партнера, який демонструє ознаки високого рангового потенціалу. З насолодою принижує слабших за себе.
Тут треба мати на увазі, що наведені типи мають гранично виражені (високі або низькі) характеристики рангового потенціалу та примітивності. У свої практичній діяльності таких я теж зустрічав. Але переважна більшість людей розташовується між цими крайніми точками.
Слід зазначити, що психологи, антропологи вже давно звернули увагу на подібні відмінності у поведінці людей і пропонували схожі типології. Ще у Біблії згадується про такі типи, як «Пастирі», «Вівці», «Хижі вовки» та «Вовки у овечих шкурах». А наш сучасник Ігор Каганець /3/ за ознаками наявності чи відсутності совісті та агресивності також розрізняє чотири типи людей з досить категоричними назвами: «Людина подвійна», «Людина проста», «Нелюдь» і «Перевертень», які частково співпадають з описаними вище типами. Але йому бракувало наявного наукового інструментарію для обґрунтування, хоча б гіпотетичного, цих типів людей. Здається етологія надала можливість усунути цей недолік.
Які ж рекомендації керівникам, менеджерам кадрових служб можна сформулювати з урахуванням такої не вельми складної типології. По-перше, стосовно спілкування з представниками того чи іншого типу. Очевидно що психологічний вплив на “лідера” або “профі” треба здійснювати переважно у формі переконання. З цією метою їм слід доводити раціональні аргументи, логічні висновки, кількісні дані тощо. Керівник може тут домінувати як професіонал, що досконало володіє ситуацією у питаннях, пов’язаних з технологією діяльності.
У спілкуванні ж з “антилідером” і “підлеглим” з метою домінування керівник повинен насамперед демонструвати зовнішні ознаки високого рангового потенціалу. До таких ознак, нагадаю, слід відносити:
– витримування погляду партнера по спілкуванню (той хто визнає більш високий ранг партнера опускає чи відводить очі першим);
– комплекс поведінкових елементів, що сприймаються як упевненість у собі (нешвидке повільне мовлення, відповідні характеристики голосу, спокійне витримування затягнутих пауз у спілкуванні, контроль емоцій);
– демонстрація можливості агресивних дій стосовно партнера по спілкуванню (саме можливості, а не самої агресії) при цьому не можна проявляти злобності, яка свідчить про низький ранг;
– вишуканий зовнішній вигляд, дорогий одяг, аксесуари, взуття;
– беззаперечна турбота про себе і свій комфорт;
– демонстрація успішності, поведінка людини яка “сита” радостями життя, у якої в житті все складається удачливо;
– домовляючись про зустріч треба “вимагати”, “пропонувати”, “наполягати” і ні в якому разі не “просити”, й не вибачатись за свої вимоги.
По-друге, наведена типологія яскраво демонструє, якому саме претенденту слід надавати перевагу у вирішенні питань стосовно призначень на керівні посади – чим вище у людини ранговий потенціал і чим менша примітивність тим більше вона відповідає вимогам керівної діяльності. Нажаль на даний час не розроблено надійних методик для вивчення цих характеристик. Але з цією метою можна використовувати методи бесіди, спостереження, аналізу продуктів діяльності, біографічний метод.
На завершення треба зазначити, що вчені вже давно дискутують з приводу співвідношення біологічного і небіологічного (духовного) в поведінці людини. Але, як справедливо зауважують К. Корсак і О. Бойчук, «не можна впевнено стверджувати, що «лідери» у новому тисячолітті будуть відрізнятися не войовничістю і безмежною нахабністю, а найвищою професійно-інтелектуальною компетентністю, толерантністю, розумінням себе й інших, відповідальністю» [4, С. 69]. І до чого б не привели ці спори, треба безумовно визнати те, що людина є поєднанням біологічного і духовного. Ігнорування цього тезису приводить до наукових помилок, однобічного розгляду людини, які в свою чергу є причиною помилок і втрат у практичній діяльності, зокрема в управлінні, кадровому менеджменті.
Література:
- Дольник В.Р. Непослушное дитя биосферы. Беседы о поведении человека в компании птиц, зверей и детей. Изд. 3-е, доп. – СПб.: ЧеРо-на-Неве, Паритет, 2003. – 320 с.
- Протопопов А. Трактат о любви, как её понимает жуткий зануда. – М.: Издательство «КСП+», 2002. – 304 с.
- Каганец И. Управленческая антропология / MoneyMaker, № 7/8, 1999. – С. 46 – 47.
- Корсак К., Бойчук О. Лідери ХХІ століття (завдання і гіпотези) / Персонал, № 4, 2004. – С. 64 – 69.
Свежие комментарии