Брехливість особистості у контексті гріховності

Корсун Сергій Іванович

Брехливість особистості у контексті гріховності

Поверхневі люди змушені завжди брехати,

бо вони позбавлені внутрішнього змісту.

(Фрідріх Ніцше)

На сьогодні усім, хто цікавиться теорією брехні, відоме ім’я американського вченого Пола Екмана. Професор Каліфорнійського університету П. Екман став відомим завдяки популярному телевізійному серіалу «Теорія брехні», виступивши натхненником та консультантом серіалу, а також прототипом його головного героя, доктора Лайтмана. Присвятивши багато років дослідженню психології емоцій, П. Екман зрозумів, що мімічні прояви емоційних реакцій людини можуть використовуватися як індикатори невербальних ознак брехні.

Необхідно зазначити, що П. Екман не розрізняє брехню та обман, а вживає ці поняття як синоніми. Він виділяє дві основні форми брехні: перекручення (повідомлення брехливої інформації) та замовчування (приховування правди) [1].

У свою чергу, професор В. Знаков відносить обман до більш витонченої форми брехні, визначаючи його як напівправду, повідомлену партнерові з розрахунком на те, що він зробить з неї помилкові, такі, що не відповідають намірам обманювача, висновки [2, с. 249].

Не зважаючи на те, що суспільство офіційно не схвалює прояви брехні та обману, існують певні види професій для яких обман (брехня) є однією із складових професійної діяльності. Зокрема: у військовій справі вживають поняття «військова хитрість»; у діяльності спецслужб – це «легендоване проникнення», «оперативна комбінація» тощо; приховування планів державними діячами – «дипломатія». Обман застосовується у лікарській практиці і під час проведення психологічних експериментів.

Наразі існує багато визначень поняття брехливість.  Зупинимося на наступному.

Брехливість – індивідуально-психологічна особливість особистості, що проявляється у свідомому спотворенні дійсності, прагненні створити хибне враження про факти та події для досягнення особистих цілей.

Розглядаючи брехливість з точки зору гріховності звернімося до поглядів християнських мислителів та філософів. Християнська мораль розглядає брехливість як неприйнятну форму поведінки людини. Єпископ Аврелій Августин заперечував будь-яку форму брехні, вважаючи, що вона підриває довіру між людьми. Кант не допускав права суб’єкта на брехню навіть тоді, коли треба дати відповідь на питання зловмисника «чи вдома той, кого він хоче убити».

Тобто церква налаштована категорично проти брехні та брехливості особистості і вважає це за гріх.

Пригадую, наш викладач релігієзнавства, у свій час розповідав, що у часи Радянського Союзу він, разом із представниками партійного активу, потрапив на екскурсію до діючого жіночого монастиря. Коли їм показували келії де проживають монашки, то викладач звернув увагу, що у однакових за розміром келіях знаходяться три, або одне ліжко, тобто, там проживають, або три монашки, або одна. Після цього він припустив, що можна ж розселити більш оптимально – по двоє монашок у одній келії. Настоятелька монастиря уважно подивилася на викладача і повідомила, що по двоє монашок селити не можливо, оскільки вони між собою домовляться і будуть грішити, а коли їх троє, то вони ніколи не зможуть домовитися, одна завжди доповість про гріховні справи.

Цей епізод більш-менш зрозумілий та може бути пояснений з точки зору пересічної людини, однак, якщо на ці факти поглянути з точки зору віруючої людини, або церковних канонів у поєднанні з лайт-аналізом, то виявиться, що за цим епізодом криється цілий пласт антагоністично-суперечливих механізмів поєднання брехливості та гріховності.

Лайт-аналіз – це сукупність не інструментальних методів порівняння реальної поведінки або діяльності особистості з певними еталонними зразками.

У випадку застосування лайт-аналізу для виявлення моментів брехливості особистості добровільно поміщеної у специфічні умови існування  (жіночий монастир), за еталонні зразки поведінки приймаються норми закріплені у святому писанні і відхилення або не дотримання яких трактуються як гріх.

Отже, дві монашки поміщені до однієї келії, невдовзі починають грішити і домовляються нікому про це не розповідати. При тому, що вони мають усвідомлювати гріховність своїх вчинків. Слід мати на увазі, що на відміну від пересічних парафіян, які зобов’язані сповідуватися чотири рази на рік, монахи сповідуються щоп’ятниці. Таким чином, якщо особа свідомо обрала своїм покликанням монашество, то вона зобов’язана дотримуватися еталону поведінки – щиро розповісти про свої гріхи на п’ятничній сповіді. У такому разі, якщо монашка не розповідає на сповіді про свої гріховні поступки – це, з точки зору еталону – гріх. Накопичення гріхів притирічить самому принципу монаршого життя – спасіння через молитву та утримання від гріхів і спокус.

Будемо вважати, що усі монашки дотримуються еталону поведінки і усе розповідають духовному пастирю на п’ятничній сповіді. Виникає питання, звідки про ці гріховні прояви у монаших келіях стало відомо настоятельці монастиря. Скоріш за все, їй мав би повідомити про це священник – духовний пастир монашок. Однак, метод лайт-аналізу знову виявляє невідповідність з еталоном поведінки, але уже у діях священника. Еталон поведінки священника приписує свято зберігати таємницю сповіді. У випадку розголошення таємниці сповіді, гріховність поведінки – відхилення від еталону, ми спостерігаємо уже у діях духовного пастиря жіночого монастиря.

Тут доцільно було б згадати позицію відомого теологічного філософа Томи Аквінського, який намагався пов’язати виправданість різних видів брехні з моральним чинником вважаючи, що гріх брехні загострюється, якщо суб’єкт має намір брехнею заподіяти шкоду іншому, і це називається шкідливої ​​брехнею, гріх брехні зменшується, якщо вона спрямована на добро чи розвагу, і тоді ми маємо справу з жартівливою брехнею, або коли вона спрямована на корисність, і тоді це послужлива брехня, за допомогою якої суб’єкт прагне допомогти іншій людині або врятувати її від шкоди [3].

Таким чином, узагальнюючи вищевикладені аспекти аналізу брехливості особистості у контексті гріховності, можемо зробити певні висновки. Зокрема, прояви брехливості особистості можуть бути виявлені методами лайт-аналізу.

Ці прояви корелюють із еталонним взірцем поведінки особистості і чим більш досконалий або нормативно визначений еталон, тим більше відхилень ми можемо спостерігати у поведінці не еталонної особистості.

Крім того, метод лайт-аналізу дає певні позитивні результати і може бути використаний під час дослідження різних видів та проявів брехливості, водночас він потребує подальшого розвитку та вдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Экман П. Психология лжи. Обмани меня, если сможешь. – СПб.: Питер, 2010. – 304 с.
  2. Знаков В.В. Психология понимания правды. – СПб.: Алетейя, 1999. – 281 с.
  3. Баумейстер А. Тома Аквінський: вступ до мислення. Бог, буття і пізнання. – К.: Дух і Літера, 2012. – 408 с.

 

Вам также может понравиться ...

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *