Психологічні підходи вивчення вербальної агресії

Петрик А.А.

Психологічні підходи вивчення вербальної агресії

Що являє собою людина агресивна? Яка природа вербальної агресії? Чи можна вважати її вродженою властивістю, або це набута форма поведінки?

Цікавлячись громадською думкою по заданому питанню, в 2001-2005 рр. в одному з університетів було проведено опитування студентів. Після читання ознайомчої лекції респондентам пропонувалося сформулювати і аргументувати свою позицію щодо вродженої чи набутої вербальної агресії. Всього було опитано понад 600 осіб.

Відповіді розподілилися наступним чином:

  • 14% визнають вроджений характер вербальної агресії (як різновиду людської агресії взагалі).
  • 57% вважають, що схильність до прояву агресії у мові набувається поступово, в ході виховання і дорослішання.
  • 22% схиляються до того, що вербальна агресія має вроджену основу, але те, якою мірою вона проявляється і контролюється в поведінці конкретної людини, — наслідок навчання і виховання.

А що думають з цього приводу фахівці?

Існує кілька підходів до пояснення природи людської агресії яку можна ототожнювати з вербальною, тому що вербальна агресія притаманна тільки людині. Всі вони відображають погляди конкретних дослідників і досвід психологічних шкіл різного часу, але жоден з них не визнаний універсальним і вичерпним.

В даний час найбільш відомі чотири теорії агресивної поведінки:

1) психоаналітична,

2) етологічна,

3) фрустраційна,

4) поведінкова.

Розглянемо кожну з концепцій більш докладно.

 

1. Психоаналітична концепція агресії

Психоаналітична концепція агресії

Основоположником цієї теорії є Зігмунд Фрейд — вчений, якому належить заслуга звернення до проблеми людської агресії як до об’єкта наукового аналізу ( «Три нариси з теорії сексуальності», 1905; «Потягу і їх доля», 1915; «Я і Воно», 1916) .

З. Фрейд розрізняє два види людських інстинктів, або «первинних позивів»: «інстинкт життя» (ерос) — творчий, пов’язаний з любов’ю, турботою; і «інстинкт смерті» (танатос) — руйнівний, що виражається в злобі, ненависті, «приводить все органічно живе до стану безжиттєвості» [1].

Психоаналіз розглядає агресію як вроджений інстинкт. «Агресія відбувається з початкового відкидання нарцистичного «Я» зовнішньому світу, — вважає Фрейд, і завжди пов’язує з інстинктами самозбереження» [2].

В цілому прихильники психоаналітичного підходу дотримуються песимістичного погляду на можливість подолання агресії, вважаючи, що її можна лише сублімувати — тимчасово стримувати, трансформуючи в безпечні форми. Контроль над проявами агресії визначається необхідністю постійної розрядки негативних емоцій. Наприклад, за допомогою спостереження за жорстокими діями, руйнування неживих предметів, участі в політичній боротьбі, досягнення успіху в бізнесі тощо.

Таким чином, теорія потягів створює своєрідну «гідравлічну модель», розглядаючи агресію як постійно присутній в людині рухливий стимул, обумовлений самою природою людини і вимагає регулярного «виплеску».

Словесна лайка розглядається тут як символічна розрядка агресії. Класичний психоаналіз пов’язує її з т.зв. «Анальним комплексом» (подіями, асоційованими з актом дефекації і навчанням контролю над кишечником). Не випадково грубі синоніми «образити» — обіср…ти і обісц…ти.

У психіатрії утвердився термін копролалія (лат. Coprolalia — «фекальна мова») — іноді непереборний імпульсивний потяг до цинічної та нецензурної лайки без жодного приводу. Патологічне лихослів’я. Копролалія іноді виникає в момент інтимної близькості, яка, по Фрейду, також виступає однією з форм сублімації агресивності.

Погляди З. Фрейда частково поділяли У. Мак Даугол, X. Мюррей та інші вчені, котрі розглядали агресивний компонент мотивації як один з основоположних в поведінці людини. Так, Мак Даугол, в цілому не брав фрейдизму, але разом з тим визнавав «інстинкт забіякуватості», закладений в людині від природи. Мюррей в число первинних потреб людини включав і потребу в агресії, що спонукує шукати приводи для атаки з метою нанесення шкоди.

Згодом багато психоаналітиків (наприклад, А. Адлер) відійшли від жорсткої схеми Фрейда і стали розглядати не тільки біологічну, але і соціальну сторону людської агресії.

2.Етологічна концепція агресії

Етологічна концепція агресії

Етологія (грец. Ethos — «звичай» + logos — «наука») — прикладна дисципліна, що вивчає поведінку тварин і людини, розглядає агресію як один з інстинктів, який «в природних умовах націлений на збереженню життя і виду» [3].

Прояв агресії зв’язується з поняттями ієрархії (відносинами підпорядкування) і домінування (прагнення до панування, домінування, лідерства). Агресія розглядається як основа домінування, яка в свою чергу, є її наслідком або «епіфеноменом».

Причина ієрархії — конкуренція, пов’язана з боротьбою за владу, суспільне становище, визнання, зміцнення позицій. Очевидно, що домінування і підпорядкування можуть бути як позитивними, так і негативними. «Позитивне домінування — допомагати, хвалити, керувати, наставляти. Негативне домінування — нападати, лаяти, змушувати, наказувати »[4].

Агресія може спостерігатися як всередині спільноти (боротьба за лідерство), так і виходити за його межі.

Етологи досліджують не тільки причини людської агресії, яка розглядається як спонтанна вроджена реакція, скільки її конкретні поведінкові прояви, а також способи нейтралізації і запобігання.

Основоположник порівняльної етології, видатний австрійський вчений Конрад Лоренц особливо підкреслював, що, по-перше, агресію як вроджений інстинкт «не можна виключити, позбавляючи людей від дратівливих ситуацій»; і, по-друге, «з нею не можна впоратися, навісивши на неї морально-мотивовану заборону». Проте в цілому етологи оптимістично оцінюють можливості контролю агресії. Визнання біологічної природи агресії не змушує визнавати нездатність людини приборкати її в собі і в суспільстві. На думку К. Лоренца, «переорієнтування агресії — це найпростіший і найнадійніший спосіб знешкодити її» [3]. Переорієнтація передбачає зміщення агресивної поведінки в безпечні сфери і ритуалізовані форми — спорт, мистецтво, науку.

Таким чином, зближуючись з теорією потягів в біологічному підході до вивчення агресії, етологічна концепція не є прямим розвитком ідей 3. Фрейда, відрізняючись як методологією, так і напрямом досліджень. Якщо в рамках психоаналізу пристрасть до руйнування протиставлена сексуальності і життю в цілому, то в руслі етологічного підходу агресія сприяє виживанню всього виду (людського суспільства) і окремого індивіда (конкретної людини).

Психоаналітична і етологічна теорії різні також в підходах і методах дослідження природи агресії. Якщо 3. Фрейд і його послідовники приділяють увагу головним чином організації психічної діяльності людини, то провідним методом етології є детальний опис цілісної поведінки в комунікативних процесах, заснованих на експерименті і спостереженні в природних умовах.

3. Фрустраційна концепція агресії

Фрустраційна концепція агресії

Безпосередньо погляди 3. Фрейда отримали розвиток у фрустраційній концепції агресії (Дж. Доллард, Л. Берковитц, С. Фішбах, Н. Міллер, Е. Аронсон і ін.), яка розглядає агресивну поведінку людини не як еволюційний, а як ситуативний процес і таким чином є альтернативою інстинктивно-біологічного підходу.

У руслі фрустраційного підходу агресія вивчається не як автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а як результат дії фрустраторів — непереборних бар’єрів на шляху до досягнення мети, задоволення потреб, отримання задоволення. Агресія — наслідок фрустрації, стану розгубленості, пригніченості, гнітючої напруженості, тривожності, безвихідності (лат. Frustratio — «провал», «невдача», «зрив»).

Схема «фрустрація — агресія » базується на гальмуванні і заміщення.

Гальмування — «тенденція обмежити або згорнути дії через очікування негативних наслідків» [5]. Прикладом може служити поведінка дитини, що отримала в школі погану оцінку, яка приходить додому з почуттям провини і прагненням усамітнитися.

Крім того, встановлено, що гальмування прямих актів агресії майже завжди є додатковою фрустрацією, що викликає агресію проти «винуватця» цього гальмування. Так, наприклад, мовна агресія дитини, якій мати не дозволяє бешкетувати, виражена в образах (Ти погана!), Погрози (Якщо не купиш іграшку — Не буду їсти кашу!), Закидах в нелюбові (Ти мене не любиш!) І т. п.

Заміщення — це прагнення брати участь в агресивних діях (фізичних або словесних), спрямованих проти будь-якої іншої особи, а не істинного джерела фрустрації. Прикладом мовної агресії в даному випадку може бути суперечка дівчаток з хлопчиками, яким заборонено битися.

Важлива ідея фрустраційної теорії, запозичена з психоаналізу — ефект катарсису (грец. Katharsis — букв, «очищення емоцій»), звільнення накопиченої енергії. Катарсис призводить до зниження рівня напруги. Фізичне або словесне вираження агресії призводить до тимчасового полегшення, в результаті чого досягається психологічна рівновага і послаблюється готовність до нового агресивного акту.

Згодом багато прихильників фрустраційної концепції відійшли від жорсткої схеми «фрустрація — агресія».

Л. Берковітц відзначив, що люди нерідко відчувають фрустрацію, але не обов’язково при цьому поводяться агресивно. Навіть в стані готовності агресія не виникає без належних умов. Встановлення цих фактів призвело до того, що агресія стала розглядатися лише як один з можливих виходів з ситуації фрустрації.

Таким чином, фрустраційна теорія досліджує головним чином умови виникнення агресивної поведінки і типи агресивних реакцій на фрустрацію. Однак при цьому ніяк не пояснюється виникнення самого механізму людської агресії, її глибинну сутність.

 

4. Біхевіористична концепція агресії

Біхевіористична концепція агресії

Уявлення про агресію в рамках біхевіоризму (англ, behavior — «поведінка») пов’язані з античним міфом про «tabula rasa» (лат. «Чиста дошка», тобто поверхня, на яку раніше нічого не було написано і можна писати, що завгодно). Англійський філософ епохи Просвітництва Джон Локк, слідом за Аристотелем, використовував цей вислів для характеристики первісного стану людини, душі дитини.

Агресія вивчається тут як придбана форма поведінки, засвоєна в процесі соціалізації — становлення особистості, оволодіння зразками поведінки, суспільними цінностями та нормами.

Як це відбувається? Дитина спостерігає і копіює агресивні дії і висловлювання оточуючих — батьків, вихователів, вчителів, однолітків, які несвідомо «навчають» його агресивній поведінці, дають негативний приклад для наслідування. Тому значну увагу біхевіористи приділяють аналізу впливу первинних посередників соціалізації (перш за все батьків) на формування у дітей схильності до агрессії. Однак багатьма біхевіористами (А. Бандурою, А. Бассом, Д. Зілманом і ін.) агресія визначається як вроджена якість людини, що підтверджується, наприклад, відкритою і яскраво вираженою агресивною поведінкою дитини в дитячому віці. Але сам «контроль над агресивними імпульсами і непряме їх вираження не є вродженими: вони — результат навчання» [6].

Наукову переконливість цього твердження надає експеримент: всі положення біхевіоризму виводяться на підставі даних, отриманих в результаті лабораторних досліджень.

Найважливіші поняття теорії соціального навчання — позитивне і негативне підкріплення, за допомогою яких можна контролювати агресію.

Позитивне підкріплення — це «подія, що збігається з будь-якою дією і веде до збільшення ймовірності повторного вчинення цього діяння». Наприклад, похвала, схвалення, позитивна оцінка. Негативне підкріплення — це «будь-яка неприємна подія або стимул, дію якого можна припинити або уникнути, змінивши поведінку» [1]. Наприклад осуд, вираз несхвалення.

В даний час багато вчених вважають теорію соціального навчання однією з найбільш ефективних у вивченні людської агресії, оскільки вона не тільки містить теоретичні основи, але і дозволяє виробляти практичні способи впливу на поведінку з метою його стабілізації і корекції.

5. Соціобіологічний підхід до вивчення агресії

 Соціобіологічний підхід до вивчення агресії

Соціобіологія — міждисциплінарний науковий напрям, що використовує в суспільних науках методи біологічних наук (генетики, етології, еволюційної теорії) з метою отримання і прогнозування результатів соціальної поведінки людей.

Соціобіологи (А. Теймаард, Д. Олуейз, Дж. Джекоб) вважають агресію одним з механізмів природного відбору. Однак, на відміну від прихильників еволюційної теорії, вважають, що можливість прояву агресії визначають насамперед гени. Соціобіологічний підхід заснований на гіпотезі про те, що людина буде вести себе агресивно з тими людьми, які відрізняються від нього, або не перебувають у родинних стосунках, і, навпаки, сприятиме тим, з ким має схожі гени.

Таким чином, агресія розуміється тут як засіб, за допомогою якого людина природним шляхом намагається отримати свою «частку природних ресурсів», що на генетичному рівні забезпечує успіх в природному відборі. Тобто «агресивні взаємодії з конкурентами є одним із шляхів підвищення успішності репродукції в умовах навколишнього середовища з обмеженими ресурсами», причому «агресія буде підвищувати генетичну придатність даного індивідуума тільки в тому випадку, якщо вигода від неї перевищить витрачені зусилля» [7]. Простіше кажучи, агресія виступає способом отримання частки життєвого ресурсу.

Як ми могли бачити, жодна з вищеописаних концепцій не розглядає мовну агресію як самостійний предмет вивчення. Очевидно, що на допомогу психологам і соціологам тут повинні прийти філологи і лінгвісти. У співдружності цих спеціальностей народилася інтеграційна наукова дисципліна — психолінгвістика, яка дозволила впритул підійти до вивчення механізмів породження агресії в мові.

 

6. Психолінгвістичний підхід

Семинар-тренинг - Прикладная психолингвистика неконгруентности: синтаксис, семантика, сюжетология

У руслі психолінгвістичного підходу (А. Н. Леонтьєв, А.А. Леонтьєв, А. Р. Лурія, П.Я. Гальперін та ін.), акт мовної агресії можна розглядати як інтеріорізацію вчинку — «перехід, в результаті якого зовнішні за своєю формою процеси перетворюються в процеси, що протікають в розумовому плані, в плані свідомості; при цьому вони піддаються специфічній трансформації — узагальнюються, вербалізуются, скорочуються і головне, стають здатними до подальшого розвитку» [8].

Іншими словами, сутність вербальної агресії полягає в особливому перетворенні зовнішніх реакцій на негативні емоційні подразники у внутрішні, пов’язані з розумовою і мовною діяльністю. Так, наприклад, відчуття болю в нозі, на яку наступили в транспорті, або почуття образи через неуважність продавця в магазині можуть виражатися в образах (Ну і слон!; Преш, як танк!), Погрози (Я буду скаржитися !; Ви будете звільнені!) та інших подібних висловлюваннях.

При цьому основною і найбільш характерною рисою таких актів є їх подвійна зв’язок: з одного боку — з рефлексами, властивими як тваринам, так і людям; з іншого боку — з вищими формами нервово-психічної діяльності, властивими лише людині. Таким чином, мовні реакції мають соціально-біологічну природу. «Будучи складною нервово психічної діяльністю, вони спираються на інтелектуальні процеси і на колишній життєвий досвід дитини, побудований за формою рефлексу» [1].

Виходить, що вербальна і фізична агресія має загальні мотиви і механізми. Вербальна дія будується як відображення матеріального дії.

Ось як можна описати словесне втілення (вербалізацію) емоцій: « Емоційний процес який розвивається викликає в свідомості зміни, які полягають у появі репрезентуючих емоцію знаках (або вербалізації емоцій), а також у розбудові структури висловлювання і в придбанні їм емоційного забарвлення». Зауважимо: ці зміни піддаються систематичному опису і кількісному вираженню, а значить — науковому вивченню.

Психолінгвісти, як і етологи, і біхевіористи, не тільки визнають можливість, а й утверджують необхідність контролю людини над власними мовними діями, необхідність регуляції мовної поведінки. Адже саме мова послуговує «соціальній координації поведінки» [10] і «передбачає громадський контроль» [9].

Отже, всі розглянуті теорії визнають агресію невід’ємною динамічною характеристикою активності і адаптивності людини. Але питання про природу людської агресивності, чи її основи вроджені чи набуті до сих пір залишається спірним.

Агресія — неоднозначне і багатоаспектне явище, яке досліджується сучасною наукою в двох основних напрямках:

  • біологічному — психоаналіз, етологія (агресія як вроджена властивість, генетично обумовлене якість життя людини);
  • соціальному – фрустраційна і біхевіористична теорії (агресія як набута в процесі соціалізації або ситуативно виникаюча поведінка).

В даний час посилюється також інтеграційна тенденція вивчення природи людської агресивності — синтез теоретичних посилок і експериментальних даних одночасно декількох теорій. Найбільш послідовно ця тенденція реалізується в соціобіологічному підході, що з’єднав уявлення про агресію як механізм природного відбору з ідеями соціальної адаптації.

Не заперечуючи можливого впливу біологічних і генетичних факторів на становлення агресії, багато вчених вважають, що надання переваги агресивній моделі поведінки в значній мірі визначається соціальними і середовищними факторами.

Однак вербальна агресія як специфічна, притаманна лише людині і повинна контролюватися у всіх сферах і ситуаціях її прояви. Стримування агресії в мові і природно, і можливо, і необхідно.

Джерела:

  1. Прайор К. Не рычите на собаку.О дрессировке собак и людей / Прайор К.. – Москва: Селена+, 1995
  2. Бублиік І.Ф. Семіотика вербальної агресії,Людський факторв правоохоронних системах. / Бублиік І.Ф.. – Орел, 1996.
  3. Лоренц К. Агрессия: так называемое»зло» / Лоренц К.. – Москва: Амфора, 2001.
  4. СенькоТ.В. Зависимость положения дощкольникав группе сверстников от форм их личностного поведения / Сенько Т.В.. // Вопросы психологии. – 1991. – №5.
  5. Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / Иссерс О.С.. – Москва: Едиториал
  6. Соломин О. Нравственность,агрессия,справедливость / Соломудра О.І.. // Вопросы психологии. – 1992. – №1.
  7. Бэрон Р. Агрессия / Бэрон Р., Ричардсон Д.. – Питер: СПб, 1999. – 209 с.
  8. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Рейковский Я.. – Москва: Прогресс, 1979.-233с.
  9. Седов К.Ф. Внутрижанровые стратегии речевого поведения»ссора»,»комплимент»,»колкость» / Седов К.Ф.. – Саратов: Жанры речи Колледж, 1997.
  10. Мещерякова Б.Г. Большой психологический словарь / Мещерякова Б.Г., Зинченко В.П.. – Москва: СПб, 2003.

Вам также может понравиться ...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *