Вплив особливостей сімейного виховання на ставлення молодших підлітків до брехні та обману

Пустовар А.О.

Вплив особливостей сімейного виховання на ставлення молодших

підлітків до брехні та обману

Питання обману, брехні та правди має вічне значення для людини. Різні прояви брехні, обману, неправди постійно виявляються в актах і ситуаціях міжособистісного спілкування, в соціальних, міжгрупових, і особливо сімейних стосунках. У структурі морально-етичних категорій брехня переважно розглядається як негативне явище. Але в контексті розвитку особистості, прояв такого феномена вважається закономірним і навіть необхідним для нормального перебігу цього процесу. Водночас з цим, статистичні дані говорять про те, що кожен третій, про кого в дитинстві говорилося, що він бреше, будучи вже дорослим скоїв кримінальний злочин. Серйозність і часом велика неоднозначність наслідків цього явища робить проблему брехні та обману досить актуальною в сучасному суспільстві.

Найбільш значущою ця проблема є в ранньому підлітковому віці, коли найбільш інтенсивно починає проявлятись криза перехідного віку. У цьому віці психіка підлітка поєднує у собі особливості як дитинства, так і юності, тому коли прагнення підлітка до самостійності натикається на протидію, криза загострюється. Тоді і виявляються такі вікові особливості як брехливість та злодійкуватість, які відображають і незрілі уявлення дитини про «межі допустимого», і невміння передбачити наслідки своїх вчинків. І саме у цьому віці дітей, необережні та непродумані дії та реакції батьків на їхню поведінку, можуть спровокувати формування брехливості та замкнутості характеру дітей.

Саме з метою з’ясувати які з особливостей сімейного виховання впливають на ставлення молодших підлітків до обману та брехні нами: Пустовар Анною Олександрівною та Мостовою Іриною Мирославівною було проведено дослідження серед учнів Київської дитячої академії мистецтв, віком від 10 до 12 років, результати якого буде подано нижче.

Поняття обману та брехні

У повсякденному спілкуванні слова «обман» і «брехня» ми часто сприймаємо як поняття, що мають однакове значення. Проте, деякі вчені пропонують розрізняти ці поняття, незважаючи на складнощі, що при цьому виникають. До брехні вони відносять такі твердження, які навмисно вводять співрозмовника в оману, такі повідомлення можуть передаватись усно або письмово [10]. А обман, в свою чергу, виступає як феномен, який, ймовірно, пов’язаний з усіма трьома сторонами спілкування, які традиційно виділяються: комунікативною, перцептивною та інтерактивною. У цьому випадку логічним буде визначення обману в спілкуванні як навмисного введення в оману партнера з використанням особливостей обміну інформацією, закономірностей сприйняття і взаєморозуміння, а також механізмів взаємодії в процесі спілкування. По суті, обман – це таке спілкування, метою якого є введення в оману реципієнта. Брехня і обман в такому розумінні співвідносяться один до одного, як частина і ціле [30]. Замовчування або приховування фактів (інформації) також відносяться до форм обману.

Особливості дитячої брехні та обману, їх формування та основні мотиви

Існує неоднозначність у підходах дослідників до розуміння дитячої брехні та обману. Згідно позиції прихильників биологізаторского напрямку, такі якості, як правдивість і брехливість можуть бути вродженими. А якщо й визнається вплив середовища, то – як фактор, що уповільнює або прискорює розвиток якостей, які дані дитині від народження. Водночас, є інша точка зору, яка говорить про те, що брехня – це явище не тільки психофізіологічне, а й психосоціальне [9].

Доктор медичних наук, професор кафедри психіатрії та поведінкової нейробіології в Школі Університету штату Алабама в Бірмінгемі Чарльз В. Форд [18] вважає, що люди не народжуються брехунами. Він стверджує, що людина вчиться брехати дослідним шляхом. Поняття правди та брехні неодмінно переплітаються, кожне з них вимагає присутності іншого, тому що неможливо брехати, не знаючи правди. Для того щоб обманути когось необхідна деяка здатність до адекватної оцінки реальності, а також досить розвинені розумові процеси, що дозволяють відрізняти внутрішній світ від зовнішнього та мати уявлення про чужі переконання.

Дитина не здатна ні брехати, ні говорити правду, поки не досягне певного рівня зрілості в когнітивних процесах [18]. Так як обман є навмисною спробою навіяти комусь іншому помилкове переконання, дитина не може цього зробити мінімум до 3,5 років, так як вважається, що до цього віку у неї відсутнє уявлення про свідомість іншого (що суперечить дитячому нарцисизму). Після 4-5 років розуміння брехні робиться більш чітким, і дитина починає краще відрізняти навколишню реальність від вигадки.

Проте елементи обманної поведінки можна спостерігати навіть у малюків у дуже ранньому віці. Немовлята, досягнувши шестимісячного віку, дізнаються, що їх поведінка викликає у мами певну реакцію, – і тут же починають використовувати це собі на користь. Малюки починають плакати, коли для цього немає причин, щоб просто привернути до себе увагу. При цьому роблять паузу, щоб переконатися, в тому що матуся поспішає на допомогу. Або ж вони зображують на обличчі удавану усмішку, оскільки бачать, що це приносить задоволення дорослим, що знаходяться з ними поруч [12].

У своїй книзі П. Майер [12], наводячи за приклад слова керівника кафедри психології з університету Портсмута у Великобританії Вазудеві Редді, говорить про те, що брехню в ранньому віці не потрібно інтерпретувати як доказ того, що люди нечесні за самою своєю природою. За її словами, обман – це просто один із способів, використовуючи який немовлята вчаться взаємодіяти з навколишнім світом соціально та емоційно перш, ніж вони починають говорити.

Деякі дослідники стверджують, що брехня – невід’ємна частина психічного розвитку дитини. Брехня стає важливим механізмом, за допомогою якого дитина визначає межі власного «я» і встановлює свою автономію. Окрім цього відбувається процес руйнування ідеалізації батьків та розвінчування батьківського всезнання, що відіграє важливу роль у встановленні індивідуальних механізмів самоконтролю та самодисципліни дитини.

Жан Піаже [18], який досліджував схильність дітей до брехні як природну тенденцію, «таку спонтанну та універсальну, що ми можемо розглядати її як невід’ємну частину егоцентризму дитини» встановив, що маленькі діти (близько 6 років) розуміють різницю між навмисним обманом і мимовільною помилкою, але не поділяють їх, вважаючи і те й інше брехнею. Приблизно в 8 років діти перестають вважати такі помилки брехнею, але ясно розуміти під брехнею свідомо невірний вислів дитина починає не раніше 10 років. Також при оцінці брехні маленькі діти часто враховують її наслідки: брехня погана, бо за неї карають. Це ж підтвердилося в дослідженнях Віммера [18] і його колег, вони встановили, що маленькі діти пояснюють заборону обманювати каральними санкціями влади, а старші діти розглядають цю заборону з моральної точки зору.

У багатьох дослідженнях піднімається питання про те, чи змінюється з віком частота брехні. Точки зору вчених на цей рахунок не збігаються. Деякі з них встановили зниження брехні у міру дорослішання дітей. Але це зовсім не обов’язково може говорити про те, що дорослішаючи, діти стають чесніше. Адже існують експерименти, які показують, що в міру дорослішання діти не стають більш правдивими – вони просто вдосконалюють свою брехню [12]. Більшість відзначало, що серед дітей будь-якого віку брехуни складають меншість. Цікаво й таке спостереження: серед дітей будь-якого віку – від наймолодшого до підліткового – кількість тих, хто часто бреше, залишається незмінним. Їх число невелике – близько 5%. Це ті діти, які складають групу ризику.

Причини та різновиди дитячої брехні та обману

Мотивація являє собою складне поєднання свідомих реакцій на реальні події і підсвідомих чинників, що відображають приховані конфлікти. Кожен вчинок зазвичай має більше одного детермінанта, і тому одночасно можуть бути задіяні відразу кілька факторів [18].

Нерідко діти брешуть, щоб уникнути покарання, домогтися або отримати щось, чого інакше не отримаєш; щоб захистити себе чи друзів від неприємностей, уникнути сорому, не створювати незручну ситуацію. Дані мотиви брехні найбільш поширені, судячи з опитувань батьків та вчителів, проведених різними дослідниками.

Серед видів брехні, що розвиваються в ранньому дитинстві, виділяють обман з метою отримання матеріальної вигоди, він освоюється раніше, ніж обман з метою отримання нематеріальних соціальних благ. Брехня з метою уникнути покарання (звинувачення іншої людини) з’являється пізніше; найменші діти (до 4-5 років) зізнаються в тому, що зробили.

У віці 4-7 років серед дітей поширена брехня заради виконання бажань. На цьому етапі життя, коли тестування реальності ще недостатньо розвинене, діти часто не відрізняють дійсність від своїх бажань.

Шляхетна брехня (брехня з метою врятувати друга) зазвичай проявляється пізніше, вона передує альтруїстичної брехні, коли людина бере на себе чужу провину або приймає покарання за те, що не видає друга.

Одне з найважливіших завдань людського розвитку – сепарація-индивідуація – тісно пов’язана з брехнею. У зв’язку з цим виділяють брехню з метою збереження відчуття незалежності. Обманюючи батьків, діти усвідомлюють, що дорослі не можуть контролювати їх (дитяче) мислення. Пізніше люди, які різко реагують на контроль і втручання у своє життя, можуть вдатися до брехні, як способу підтримати відчуття власної незалежності.

Іншою формою досягнення почуття переваги, яка також спостерігається у дітей, може бути брехня з метою – відчути владу. Адже, як відомо, людина, що володіє більшою кількістю інформації (знань), зазвичай має більшу владу над ситуацією та людьми. Якщо інформація пов’язана з владою, то одним із способів впливу на чужу владу є її ослаблення шляхом дезінформації або збереження власної інформації в таємниці. Таким чином діти найчастіше намагаються випробовувати батьківську владу на міцність.

Часто в дитячому середовищі можна спостерігати таке явище як розіграші. Вони бувають кумедними для тих, хто їх влаштовує, але аж ніяк не веселими для їхніх жертв. На відміну від щирого чистого гумору, розіграші часто містять в собі приховану агресію і ворожість під виглядом жарту. Задоволення для дитини виявляється пов’язаним з почуттям влади, майстерності і переваги.

Підсумовуючи, можна привести ряд основних мотивів, які спонукають дітей до брехні, які Душина Є. О. виділила у своїй дисертації [9]:

а) захист себе від покарання, захист права на особисте життя (уникнення покарання, вихід з неприємної ситуації);

б) захист інших (взяття чужої провини на себе, приховування, прагнення не заподіяти біль або розчарування і т.д.);

в) прагнення отримати що-небудь для себе (матеріальна вигода, визнання, любов, увагу та інтерес з боку оточуючих, прагнення до влади, бешкетництво, задоволення і т.д.);

г) прагнення принизити іншого (помста, користь, заздрість, ненависть).

Особливості дитячої брехні та обману у ранньому підлітковому віці

Набагато раніше, ніж вважає більшість батьків, діти усвідомлюють, що, принаймні, іноді вдається збрехати безкарно. До початку підліткового віку, а то й раніше, більшість дітей здатні на тонку брехню. Чим старша дитина, тим вишуканіше брехня [12].

У ранньому дитинстві процес розвитку обертається навколо відносин з батьками, самовизначення та автономії і елементарних уявлень про те, що таке добре і що таке погано. Коли діти йдуть до школи, перед ними постають нові завдання: встановлення міжособистісних відносин за межами сім’ї, визначення власної взаємодії із суспільством. Процес соціалізації як прямо, так і опосередковано розвиває прийнятні моделі поведінки в міру навчання дітей. Також діти починають відчувати конфлікт між елементами системи цінностей: «правдою», яка була навіяна в батьківському домі, та іншими, з якими вони стикаються в суспільстві.

У період підліткового віку знову загострюється конфлікт між правдою і брехнею. Психологічні стреси перехідного періоду деколи призводять до розщеплення особистості, яке закінчується патологічною брехнею як симптомом. Підліткам та їхнім батькам іноді важко вирішити, що говорити, а що приховувати один від одного. Підлітки можуть вважати батьків лицемірними, хибними або брехливими. У той же час боротьба дітей за звільнення від батьківського контролю і опіки нерідко провокує скритність і обман підлітка, як спробу стати незалежною особистістю. Деякі підлітки можуть занадто гостро реагувати на власний страх перед брехнею і обманом батьків і «патологічно говорити правду». Іноді це приймає форму крайньої скрупульозності, коли підлітки починають знайомитися зі своїми внутрішніми регулюючими механізмами.

Культура і субкультура також можуть вплинути на поведінку дитини, в тому числі і на її ставлення до брехні. Субкультура визначається наявністю системи цінностей, норм і поведінки, які стали традиційними серед людей, об’єднаних певним родом занять, приналежністю до однієї етнічної групи, соціального класу, закритого інституту чи вікової групи. Молоді люди, які відчувають на собі тиск з боку членів свого кола і хочуть бути прийнятими своїми ровесниками, особливо сприйнятливі до встановлених цінностей своєї групи (субкультури).

Як стверджує Душина Є. О. [9] у своєму дослідженні особливостей ставлення до брехні сучасних школярів, причин, за якими у деяких дітей схильність до брехні розвивається більшою мірою – безліч. Одні полягають у особистості дитини (тривожність, агресивність, емоційна збудливість), інші в його оточенні (сім’я, однолітки), треті залежать від віку і статі. Не можна забувати так само і про вплив суспільства, історичної епохи, в яку розвиваються діти.

Навмисна і свідома дитяча брехня має своєю метою самозахист, самоствердження. Агресивна брехня-обман найбільш яскраво проявляється в шкільному віці і є реакцією дитини на соціальний вплив і тиск, який чиниться соціальним середовищем. Причинами такої брехні можуть бути виховання, засноване на репресіях, та сприйняті дитиною приклади з навколишнього середовища, коли правда каралася, а брехня винагороджувалася.

У середині двадцятих років ХХ століття психологи доктор Х’ю Хартшорн і доктор Марк Мей провели дослідження, яке показало, що діти, яких в рамках досліду можна було назвати брехунами, відрізнялися неблагополуччям у сімейних відносинах, у взаєминах з оточуючими, та й їхні особистісні характеристики були менш сприятливі. Виявилося, що діти, чиї труднощі в соціальній адаптації привели їх до психотерапевта, брешуть частіше за інших дітей. Серед погано адаптованих дітей, які брехали близько 90% хлопчиків і майже 70% дівчаток. Деякі з них мали схильність до крадіжок, бійок, вандалізму, прогулів, до вживання алкоголю і наркотиків [29].

Хоча неможливо точно встановити, наскільки брехня пов’язана з соціальною дезадаптацією, очевидно, що діти з відхиленнями в поведінці брешуть частіше благополучних. Соціально дезадаптовані діти почувають себе невдахами. Вони порушують правила, встановлені батьками, школою і суспільством, і попадаються на ці порушення. Щоб уникнути покарання або отримати щось, чого не добути чесним шляхом, ці діти змушені вдаватися до брехні [17]. Однак, не варто забувати, що зустрічалися брехуни, у яких було не більше ознак неблагополуччя, ніж у правдивих дітей.

Вчені прийшли до висновку, що діти-брехуни в більшості своїй виростають у сім’ях, де брешуть батьки. «Брехня може бути такою непомітною, що батьки навіть не надають їй значення. Збрехати сусідці, знизити свій дохід у податковій декларації, виправдати по телефону своє запізнення вигаданою причиною – всі ці випадки повсякденні і проходять не поміченими для самих батьків» [6]. Психологи також встановили, що діти-брехуни зазвичай відчувають нестачу батьківської уваги.

Багаточисленні експерименти з дітьми показали, що чим менше уваги приділяється дитині батьками, тим більше вірогідності формування у неї тотально брехливої поведінки. Дослідження проблеми дитячої брехні Стоутамер-Лоебер [29] показало, що в сім’ях обманщиків батьки або мало уваги приділяли дитині, або мали проблеми у відносинах, або жили окремо. Соціальний же і матеріальний статус батьків виявився ніяк не пов’язаний з дитячим обманом. Автори дослідження прийшли до висновку, що хронічна дитяча брехня в значній мірі свідчить про розвиток асоціальної поведінки в майбутньому, в тому числі зловживання алкоголем і наркотиками і агресивності. У той же час дослідники також пишуть, що, незважаючи на отримані статистичні дані, багато дітей, які вдаються до обману, не доходять до таких важких наслідків.

Вплив особливостей сімейного виховання на формування неправдивої поведінки у дітей

Незважаючи на те, що нейропсихологічні відмінності у людей можуть впливати на їх схильність до того, щоб говорити правду, не доводиться сумніватися в тому, що фактор батьківського виховання також визначають рівень дитячої брехні.

Стилі сімейного виховання – це ті способи впливу дорослих на дітей, які найбільшою мірою впливають на психічний розвиток дитини і розвиток її особистості: ставлення батьків до дитини, характер контролю за його діями, способи пред’явлення вимог, форми заохочення і покарання. Найбільше в психології вивчено вплив на розвиток особистості дитини, відносини батьків та характер контролю.

Батьки, які надають своїм дітям певну самостійність, ставляться до них з теплотою і повагою, застосовують мінімум покарань, часто надають дітям можливість самим регулювати свою поведінку, – це демократичні батьки. Вони виховують соціально адаптованих, незалежних дітей, активних, творчих, здатних до співпраці з іншими дітьми.

Авторитарні батьки вимагають від дітей беззаперечної слухняності, дотримання порядку, підпорядкування традиціям і авторитетам. Якщо авторитарність поєднується з холодністю батьків, це викликає у дітей прагнення до самоствердження, агресивність, конфліктність. Такі діти важко адаптуються до нових умов.

У батьків, які ставляться до своїх дітей з теплотою, але контролюють кожен крок, опікають їх, виростають залежні, нерішучі, нетовариські, інфантильні, егоцентричні діти.

Якщо батьки байдужі до дітей, не дають їм ні тепла, ні уваги, не контролюють їх, у таких дітей можливі серйозні порушення поведінки аж до протиправних дій. Серед малолітніх злочинців чимало дітей, положення яких в родині можна охарактеризувати як бездоглядне.

Для перевірки гіпотези нашого дослідження нами були відібрані наступні методики:

1)   методика Рене Жиля, яка вивчає сферу міжособистісних стосунків дитини;

2)   методика ADOR, яка визначає стилі (особливості) поведінки батьків очима дитини;

3)   медика ACB, яка визначає стилі та проблеми виховання за оцінками відповідей батьків;

4)   анкета ставлення дітей до обману, розроблена нами по типу соціологічних анкет, відповідно до задач дослідження (Див. Додаток ?)

Анкета ставлення дітей до обману містить питання спрямовані на визначення:

1)   ставлення дітей до чесності, як до моральної цінності (шкала Ч, до неї входять питання № 4, 6, 7 анкети, кількість отриманих балів може коливатись від 0 до 3);

2)   прийняття, або не прийняття обману взагалі (шкали ПО, до якої входять відповіді на питання № 5, 9 і частково 14, кількість балів може коливатись від 0 до 3; НПО, до якої входять питання № 5 і 9 бали можуть коливатись від 0 до 2);

3)   позитивної і негативної оцінки оточуючих (шкали ПОД та НОД, які є протилежними, до них входять питання № 1, 8, бали можуть коливатись від 0 до 2 ;

4)   конформності (готовності підлаштовуватись під інших) (шкала П, містить питання №2, бали можуть коливатись в межах 0-1);

5)   мотивів можливого обману (шкали аМ – мотиви захисту себе (0-4 бали); бМ – мотиви захисту інших (0-3 бали); вМ – мотиви власної вигоди (0-5 балів); гМ – мотиви помсти, завдання шкоди іншим (0-1); до цих шкал увійшли відповіді на питання № 12, 14)

6)   виникнення почуття провини, як ознаки докорів сумління, в ситуації обману інших (шкала ОС, до якої увійшли відповіді на питання № 11, кількість балів можуть коливатись від 0 до 5 балів);

7)   внутрішній дозвіл на обман (шкала ОН – не можна обманювати нікого (0-1 бал), шкала ОД – можна обманювати декого, окремі категорії людей (0-5 бали), шкала ОВ – можна обманювати всіх (0-1 бал). Ці шкали визначаються за відповідями на питання № 13).

За результатами аналізу анкети ставлення дітей до обману можна зробити висновок, що діти молодшого підліткового віку усвідомлюють існування обману в реальному житті, практично всім доводилось певним чином обманювати інших, абсолютна більшість відчувала при цьому дискомфорт або певні докори сумління. Мало хто з опитаних шляхом обману прагне завдати шкоду іншим. Проте ставлення дітей до обману в цілому суттєво відрізняється, тому на наступному етапі нашого дослідження нам необхідно було з’ясувати, чи залежить ставлення до обману від особливостей виховання дітей батьками, і якщо залежить, то які особливості найбільш сильно впливають на це ставлення.

Оскільки не всі відповіді дітей розподілялись рівномірно за результатами опитування, внаслідок чого окремі дані по шкалам мають нормальний або близький до нормального розподіл, а інші такого розподілу не мають, то при статистичному обрахунку результатів ми використовували як параметричний метод кореляції Пірсона (далі r), так і непараметричний метод рангової кореляції Спірмена (далі rs ). Тому при виявлені кореляційних зв’язків нами наводяться дві таблиці із значущими (далі p) коефіцієнтами кореляції.

Подальше дослідження показало, що позитивний інтерес батьків до дитини, хороше відношення до дитини, безумовне прийняття її батьками може сприяти тому, що підліток не прийматиме обман, в нього проявлятиметься внутрішня заборона на брехню та обман – «обманювати не можна нікого». Це підтверджується тісними кореляційними зв’язками, які проілюстровані за допомогою таблиць 1, 2, 3 та 4: позитивний інтерес матері до дитини (шкала POZ) та неприйняттям дитиною обману (шкала НПО) r= 0,366 при р= 0,017; rs=0,373 при р= 0,015 а також позитивний інтерес батька до дитини (шкала POZ)  та внутрішня заборона на обман (шкала ОН) r=0,385 при р=0,016; rs = 0,410 при р= 0, 01

Непослідовність виховної тактики батьків, що проявляється в різкій зміні стилю відносин: від дуже суворого до ліберального і навпаки, від психологічного прийняття підлітка до різкого емоційного відкидання його, призводить до відсутності внутрішнього дозволу на обман та неприйняття його дітьми як такого.

Фактор непослідовності у вихованні зі сторони батька (шкала Н) суттєво обернено корелює з таким фактором як прийняття дітьми обману (шкала ПО): r= -0,625, p=0,010; rs=-0,627 при р=0,009 (див. табл. №.5 та 7). При цьому непослідовність у виховній тактиці батька (шкала Н)  прямо корелюють з неприйняттям обману (шкала НПО) r= 0,555, p=0,026; rs= 0,581 при р=0,018 (табл. № 6 та 8).

2

В дослідженні відмічається наявність прямої кореляції між непослідовністю у вихованні зі сторони матері (шкала Н) та неприйняттям дітьми обману (шкала НПО)  r=0,451 p=0,024; rs= 0,445 при р=0,026 (табл. № 9, 10). Також, існує незначна обернена кореляція між непослідовністю поведінки матері (шкала NED) по відношенню до дитини та внутрішнім дозволом у дитини обманювати всіх (шкала ОВ). r= -0,302 при р= 0,052; rs= -0,318 при р= 0,04 (табл. № 11, 12).

3

Можна припустити, що така поведінка батьків підштовхує дитину до пошуку більш чесних і правдивих стосунків. Крім того, відсутність відчуття стабільності оточення та підвищена тривожність підлітка, що також може бути наслідком подібних умов виховання, позбавляє дитину здатності передбачити реакції батьків, зменшує вірогідність вдалої брехні та обману, а отже дитина навряд чи буде використовувати такий паттерн поведінки. Окрім того, таке повне неприйняття обману дітьми, може свідчити про формування у них надмірної залежності від батьків та відсутність здорового протікання процесу сепарації, ознакою якого є в тому числі спроби дітей обманювати батьків.

В то же час, саме батькова непослідовна поведінка у виховному процесі, особливо у поєднанні з ворожим ставленням до дитини, можуть провокувати обман з метою захисту інших.

На таблицях № 13 та 14 можна побачити, що досить високий рівень кореляційного зв’язку відзначається між таким мотивом обману, як захист інтересів інших (шкала бМ) та ворожим ставленням  батька до дитини (шкала HOS) r= 0,333 при р= 0,038; rs= 0,289, р=0,074. Непослідовне ставлення батька до дитини (шкала NED) також високо корелює з мотивами захисту дитиною інших шляхом обману та брехні (шкала бМ): r= 0,430, р= 0,006; rs= 0,385 при р= 0, 015 (див. табл. № 13 та 14).

4.1

У сім’ях, де конфлікти між батьками виносяться у сферу виховання дітей, основним мотивом підліткового обману стає бажання чи необхідність захистити себе. Було виявлено високу кореляцію між мотивами захисту себе (шкала аМ) та винесенням конфлікту між батьками у сферу виховання (шкала ВК) (r=0,508, p=0,009; rs= 0,456 при р= 0,022) (табл. № 15, 16).

5

Діти більше приймають обман у сім’ях де мами потурають підлітку і практично не ставлять перед ним ніяких задач у процесі виховання. Вони не хочуть або не можуть встановити певні рамки для поведінки підлітка, і навіть якщо й існують якісь заборони, то підліток легко їх порушує, знаючи, що ніяких негативних наслідків від цього не буде. Існує певна кореляція між прийняттям обману (шкала ПО) та недостатністю вимог-заборон в стилі виховання мами (шкала З-) (r=0,399, p=0,048; rs= 0,363 пр р= 0,075) (табл. №17, 18).

6

Недостатня кількість вимог та обов’язків зі сторони батька також може призводити до того, що у підлітка не формуватиметься внутрішня заборона на обман. За результатами дослідження спостерігаємо, що внутрішня заборона на обман у дитини (шкала ОН), обернено корелює з недостатністю вимог-обов’язків  зі сторони батька (шкала Т-) (r= -0,506, p=0,046; rs= -0,507 при р= 0,045) (табл. № 19, 20).

7

В подібних випадках ймовірним мотивом обману підлітка буде прагнення отримати вигоду для себе. На таблицях нижче (табл. № 21 та 22) зображено кореляцію між недостатністю вимог-заборон (З-) та мотивом отримання вигоди для себе (шкала вМ), яку було отримано в результаті проведеної роботи.

8

На думку дослідників сімейного виховання, контроль необхідний дитині будь-якого віку, тому що поза контролем з боку дорослих не може бути цілеспрямованого виховання. Дитина губиться в навколишньому світі, серед людей, речей і правил.

А ось велика кількість вимог та заборон зі сторони матері зменшують необхідність дитини використовувати обман для захисту себе, зі сторони батька – зменшують готовність дитини обманювати оточуючих, та частково можуть сприяти формуванню чесності як моральної цінності у дітей. В нашому дослідженні виявлено обернена кореляція між мотивами захисту себе (шкала аМ) та великою кількістю вимог-заборон (шкала З+) (r= -0,542, p=0,005; rs=  -0,478 при р=0,016) (табл. № 23, 24), при цьому виявлена тенденція до існування кореляції між чесністю як моральною цінністю (шкала Ч) та великою кількістю заборон (шкала З+) (r=0,342, p=0,06).

9

Також виявлено обернену кореляцію між внутрішня готовністю підлітка обманювати всіх (шкала ОВ) та великою кількістю вимог-заборон зі сторони батька (шкала З+) (r= -0,553, p=0,026; rs= -0,554 при р= 0,026) (табл. № 25, 26).

10

Цей результат суперечить поширеній думці, що велика кількість заборон у виховання дітей може спровокувати їхню схильність до обману. Контроль вступає в протиріччя з потребою дитини в самостійності, але контроль з боку дорослого необхідний для розвитку у дитини власного контролю над своїми діями, але при цьому він не повинен пригнічувати особистість дитини. Проте тут слід враховувати, що в нашому дослідженні не було виявлено таких матерів та батьків, стиль виховання яких, характеризувався б надмірною кількістю вимог-забороно, рівень яких перевищував би межу діагностичного значення. Тому можна стверджувати, що дане питання потребує подальшого дослідження.

Діти, матері яких надають перевагу чоловічим якостям своєї дитини, також частіше приймають обман та брехню. Це може бути пов’язано зі стереотипним асоціюванням матерями брехливості з суто чоловічими якостями, які вони можливо несвідомо можуть підтримувати або провокувати у своїх дітей. На таблицях проілюстрована суттєва пряма кореляція між прийняттям дітьми обману (шкала ПО)  та наданням переваги мамою чоловічим якостям своєї дитини (шкала ПМК) (r=0,514, p=0,009; rs= 0,451 при р= 0,024) (табл. № 27,28).

11

Якщо ж батьки надають перевагу дитячим якостям свого підлітка, то така дитина менше буде схильна до прийняття обману, або навіть відзначатиметься внутрішня заборона на обман. Існує значна обернена кореляція між прийняттям обману (шкала ПО) і наданням переваги мамою дитячим якостям підлітка (шкала ПДК) (r= -0,413, p=0,040; rs= -0,419 при р= 0,037) (табл. № 29, 30). А такий фактор як внутрішня заборона на обман (шкала ОН «не можна обманювати нікого»), високо корелює з наданням переваги мамою дитячим якостям у підлітка (шкала ПДК) (r=0,428, p=0,033; rs= 0,462 при р= 0,020) (табл. № 31, 32).

12

Окрім цього фактор прийняття дітьми обману (шкала ПО) суттєво обернено корелює з таким факторам як надання батьком переваги дитячим якостям підлітка (ПДК) r= -0,707, p=0,002; rs= -0,724 при р=0,002 (табл. № 33, 34).

13

Це можна пояснити тим, що такі батьки стимулюють у дитини збереження таких дитячих якостей, як безпосередність, наївність, грайливість. Таким чином у підлітка формується інфантильність та більш стійка співзалежність з батьками. Дитина боїться втратити довіру та прихильність батьків, менше прагне до автономії, яка досягається дитиною у процесі розвитку – в тому числі за допомогою обману та брехні.

Дослідження показало, що діти частіше приймають обман якщо мати емоційно відсторонена, допускає жорстоке поводження з дитиною, не бажає мати справу з дитиною (підлітком), не бажає знаходитись в одній компанії з нею, проявляє поверховий інтерес до справ дитини. Такі ознаки називають нерозвиненістю материнських почуттів.

Значна пряма кореляція спостерігається між прийняттям обману (шкала ПО) та нерозвиненістю материнських почуттів (шкала НРЧ) (r=0,435, p=0,030; rs= 0,329 при р= 0,108) (табл. № 35, 36).

14

Якщо ж матір проявляє емоційну відстороненість, жорстоке поводження з дитино, що пов’язано з тим, що вона ніби бачить у дитині риси характеру, які відчуває, але не визнає в самій собі, тобто проектує на дитину власні небажані якості, то дитина змушена використовувати обман та брехню з метою захисту себе. В цьому ж випадках часто мотивами обману стає мотив захисту інших.

Висока кореляція між мотивом захисту себе (шкала аМ) й проекцією мамою на дитину власних небажаних якостей (шкала ПНК) (r=0,464, p=0,020; rs= 0,509 при р= 0,009) (табл. № 37, 38):

15

Кореляція між таким фактором як проекція мамою на дитину власних небажаних якостей (шкала ПНК) та мотив захисту інших (шкала бМ) (відповідні коефіцієнти кореляції r=0,452 та 0,476 p=0,016 та 0,023; rs= 0,500 та 0,410 при р= 0,011 та 0,042) (табл. № 39, 40):

16

Також дослідження показало, що увага батька до дитини грає значну роль у формуванні такої моральної категорії як чесніть у свідомості дитини, а чим більше у батька «не доходитимуть руки» до своєї дитини, тим менша ймовірність того, що серед її базових цінностей буде чесність. А також, чим більше батько займатиметься вихованням дитини, цікавитиметься ї життям тим менше вона прийматиме обман і ти менша в неї буде готовність когось обманути.

Так, нами виявлено значний обернений кореляційний зв’язок між визнанням дітьми чесності, як моральної цінності (шкала Ч) та недостатністю приділення дитині уваги батьком (шкала Г-): r= -0,569, p=0,021; rs= -0,491 при р=0,05 (табл. № 41).

17

Фактор прийняття дітьми обману (шкала ПО) суттєво обернено корелює з таким факторами як гіперпротекція (шкала Г+) r= -0,589, p=0,016; rs= -0,607 при р=0,013 (табл. № 42, 43) (в даному випадку також потрібно враховувати, серед учасників дослідження не будо батьків, які б характеризувались перевищеннями діагностичних значень по шкалі «гіперпротекція»:

18

Натомість, з таким фактором як гіпопротекція (шкала Г-)  зі сторони батька прямо корелює фактор внутрішньої готовністі дитини обманювати всіх (шкала ОВ) (r= 0,537, p=0,032; rs= -0,500 при р= 0,049) (табл. № 44, 45):

19

Крім того, в нашому дослідженні було встановлено, що особливості стилю виховання батька більш суттєво впливають на ставлення підлітка до обману, ніж виховання матері.

Висновок

Не дивлячись на різні підходи дослідників до розуміння дитячої брехні та обману та подекуди навіть не розмежування цих понять, вони є невід’ємною частинкою психічного розвитку людини. Відіграючи важливу роль у формуванні дитячої психіки, брехня та обман допомагають дитині пізнавати світ та проходити процес сепарації від батьків.

Проте за певних умов дитяча брехня та обман можуть переростати у брехливість та злодійкуватість. Найбільш значущою ця проблема є в ранньому підлітковому віці, коли найбільш інтенсивно починає проявлятись криза перехідного віку. У цьому віці психіка підлітка поєднує у собі особливості як дитинства, так і юності, тому коли прагнення підлітка до самостійності натикається на протидію, криза загострюється. Окрім впливу друзів та субкультури, саме особливості стилю виховання батьків, можуть спровокувати формування брехливості та замкнутості характеру дітей.

Так наприклад коли батьки виносять конфлікти між собою у сферу виховання дітей, у них часто з’являється бажання чи необхідність захистити себе, зокрема шляхом обману та брехні. Такі фактори як наприклад вороже ставлення до дитини, можуть провокувати брехню підлітка не тільки з метою захисту себе, а й захисту – інших.

Діти більше приймають обман у сім’ях де мами потурають підлітку і практично не ставлять перед ним ніяких задач у процесі виховання. Недостатня кількість вимог та обов’язків зі сторони батька також може призводити до того, що у підлітка не формуватиметься внутрішня заборона на обман. В подібних випадках ймовірним мотивом обману підлітка буде прагнення отримати вигоду для себе.

Діти, матері яких надають перевагу чоловічим якостям своєї дитини, також частіше приймають обман та брехню. Те саме відбувається, коли мати емоційно відсторонена, допускає жорстоке поводження з дитиною, не бажає мати справу з дитиною (підлітком), не бажає знаходитись в одній компанії з нею, проявляє поверховий інтерес до справ дитини, тобто проявляє нерозвиненість материнських почуттів.

Увага батька до дитини також грає значну роль у формуванні такої моральної категорії як чесніть у свідомості дитини. Чим менше уваги приділяє батько підліткові, тим менша ймовірність того, що серед його базових цінностей буде чесність.

Отже у процесі виховання дитини, дорослим необхідно розуміти, як саме їхні вчинки та слова, або навіть їх відсутність впливають на формування характеру їхніх дітей.

Список використаних джерел

  1. Measures of personality and social psychological attitudes / edited by John P. Robinson, Phillip R. Shaver, and Lawrence S. Wrightsman. United Kingdom Edition published by Academic Press Limited, 1991.
  2. Вихман А.А. Лживость в структуре интегральной индивидуальности: Диссертация, канд. психол. наук: Пермь, 2011
  3. Герасина Е.В. Как определить лжет ли ваш ребенок / Е. Герасина. – М.: АСТ, 2006. – 92, [4] с.
  4. Грановская Р.М. Психологическая защита. – СПб.: Речь, 2007. – 476 с.
  5. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – 3-е изд., с изм. И доп. – СПб.: Свет. 1997 – 608.
  6. Душина Е.А. Особенности отношения ко лжи современных школьников: Диссертация, канд. психол. наук: Москва, 2000.
  7. Знаков В. В. Западные и русские традиции в понимании лжи: размышления российского психолога над исследованиями Пола Экмана / Экман П. Психология лжи. – СПб.: Издательство «Питер», 1999. – 272 с.
  8. Знаков В.В. Макиавеллизм: психологическое свойство личности и методика его исследования. Психологический журнал, 2000, том 21, № 5, с. 16-22
  9. Знаков В.В. Психология понимания правды. СПб., 1999. 281 с.
  10. Кривцова С. В., Мухаматулина Е. А. Тренинг: навыки конструктивного взаимодействия с подростками. – М. Генезис, 1997г.
  11. Майер П. Как распознать ложь. Эффективные методы выявления обмана / Памела Майер; [пер. с англ. О.С. Епимахова]. – М.: Эксмо, 2013. – 230с.: ил. – (Психология. Плюс 1 победа).
  12. Миллер Алис. В начале было воспитание / Пер. с нем. И.В.Силаевой. – М.: Академический Проект; Фонд «Мир», 2013. – 223 с. – (Психологические технологии).
  13. Минияров В. М. Психология семейного воспитания (диагностико-коррекционный аспект). — М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2000.— 256 с. (Серия «Библиотека школьного психолога»).
  14. Наследов А. IBM SPSS Statistics 20 и AMOS: профессиональный статистический анализ данных. – СПб.: Питер, 2013. – 416 с.: ил.
  15. Никитина Е.В. Взаимосвязь образа ситуации лжи с поведеним личности: Диссертация, канд. психол. наук: Казань, 2009.
  16. Николаева Е. И. Вестник практической психологи образования №3(24) июль—сентябрь 2010. Родительская академия. Психология детской лжи.
  17. Николаева Е. Как и почему лгут дети? Психология детской лжи. – СПб.: Питер, 2011. – 176 с. (Серия «Сам себе психолог»).
  18. Обман / Даниэль Даллос, Вероник Роллан. – Пер. с фр. О. Басанцевой. – М.: ФАР-ПРЕСС, 2006. – 160 с. – ( Добрые книги по воспитанию).
  19. Потеряхин А. Л. Понятие обмана в социальной психологи
  20. Психология обмана. Как, почему и зачем лгут даже честные люди / Чарльз В. Форд; [пер. с англ. Е.А.Любимцевой]. – М.: Эксмо, 2013. – 400 с. – (Психология. Энциклопедия про жизнь).
  21. Реана А. А. Психология подростка от 11 до 18 лет. Методики и тесты / под ред. А.А.Реана. – М.: АСТ; СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2007. – 124, [4] с.
  22. Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии. – СПб., Социально-пихологический центр, 1996. – 350 с.
  23. Суходольский Г.В. Основы математической статистики для психологов: Учебник. – Спб.: Издательство С.-Петербургского университета, 1998. 464 с.
  24. Федотова Ю. Ю. Практическое руководство по методики «Фильм-тест» Рене Жиля: Владивосток, 2004
  25. Форвард С., Бак К. Вредные родители. – СПб.: Питер, 2015. – 336 с.: ил. – (Серия «Сам себе психолог»).
  26. Харский К.В. Благонадёжность и лояльность персонала. – СПб.: Питер, 2003. – 496 с.
  27. Церковная И. А. Многомерно-функциональное исследование лживости как индивидуально-психологической особенности личности: Диссертация, канд. психол. наук: Екатеринбург, 2005
  28. Шилов И. Ю. Фамилистика: психология и педагогика семьи : практикум / И.Ю. Шилов. – Санкт-Петербург : Петрополис, 2000. – 416 с. – ISBN 5-86708-134-6.
  29. Шипицына Л. М. Психология детского воровства: Учебное пособие. СПб.: Речь, 2007. – 276 с.
  30. Эйдемиллер Э. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. Методическое пособие / Серия: «Психодиагностика: педагогу, врачу, психологу (Вып. 1). Под общей редакцией д.м.н; проф. Л.И. Вассермана. – М.: «Фолиум», 1996. – 48 с.
  31. Экман П. Психология лжи. – СПб.: Издательство «Питер», 1999. – 272 с.
  32. Экман, П. Что делать, если дети врут / П. Экман ; пер. с англ. С. С. Степанов. – Минск: Попурри, 2013. – 272 с. ил.
  33. http://uandl.org/%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%B5-%D0%BE%D0%B1%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D0%B2-%D1%81%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B9-%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3/#more-393
  34. http://www.diagnostika.spb.ru/asv_1_2.html
  35. http://www.miu.by/kaf_new/mpp/064.pdf

Вам также может понравиться ...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *